Згодом (в 1995 - 2001 рр.) розпочалася робота над створенням концепції історичної освіти. У
журналі;Історія в школах України;Інформаційному збірнику Міністерства освіти України;
друкувалися проекти, розроблені різними авторськими колективами, а також критичні матеріали. У
запропонованих концепціях курс історії України, як правило, розглядався як найважливіший засіб
національного виховання [2, с. 11 - 24].
Особливо складне завдання постало перед істориками. По суті, необхідно було створити історію
України, що називається. Як справедливо відзначав Марко фон Хаген, по мірках
інтелектуальної організації професійної історіографії Україна не має історії, оскільки жодна з держав,
що перебувають сьогодні між Берліном і Москвою, не існувала під час становлення сучасної
історіографії на початку й у середині ХIХ ст., і їхня історія в очах більшості сучасних дослідників
продовжує мати наліт штучності, не справжності. Проте необхідно зазначити, що в
Радянському Союзі існував короткий курс української історії в рамках курсу Історії СРСР. Але це був
фрагментарний, сфальсифікований та тенденційний курс.
Становлення незалежної України супроводжувалося інтенсивним переосмисленням минулого,
формуванням у суспільстві нової історичної свідомості. Міфи й догми тоталітарної системи поступово
відходили в минуле. Стало помітним у суспільстві прагнення довідатися про історичну правду. В
основному з великим зацікавленням сприймалися публікації, у яких висвітлювалися замовчувані
раніше факти, висвітлювалися; історії України. Дуже часто історичні дослідження
спричинювали серйозні зрушення у світогляді, руйнували колись непохитні стереотипи комуністичної
ідеології, формували високі громадські почуття, прагнення до активної участі в будівництві незалежної
демократичної держави. Проте процес створення української історії проходив дуже болісно. Для
значної частини громадян, у тому числі професійних істориків і викладачів історії шкіл і вузів,
нововиявлені факти важко вписувалися в старі схеми історії, не сприймалися як історичні обставини
життя народу, не ставали елементами історичної пам’яті.
Багато в чому це було обумовлено тим, що книга професора Турченка охоплювала
найбільш драматичний період в історії української нації. Це революція й громадянська війна; 20
років ;соціалістичного будівництва з його насильницькою колективізацією, непосильною
індустріалізацією; інспірованим владою голодомором 1932-1933 рр., що забрав понад 7 млн людських
життів і завдав непоправного удару по українській нації. Це також Друга світова війна, що унесла
понад 5 млн українців на фронтах, у комуністичному підпіллі, партизанському русі й Українській
Повстанській Армії. |
