Той, хто уважно слідкує за передвиборчою риторикою кандидата на пост Президента України Януковича В.Ф. та його виборчого штабу відчув, що починаючи з 24 листопада – дня прийняття Центральною виборчою комісією неправомірного рішення про встановлення результатів повторного голосування з виборів Президента України – дедалі все більше застосовуються мовні обороти на кшалт: «антиконституційний заколот», «ползучий переворот», «оранжевый шабаш», який буцім то здійснила «за американські гроші купка збанкрутілих політиків, які рвуться до влади».
Якщо відкинути словесну політтехнологічну лузгу, то стає зрозумілим: влада черговий раз намагається ошукати українську і світову громадськість, готуючи криваву розправу над своїм народом, який цілком законно, шляхом проведення загальнонаціонального політичного страйку, мирно і без зброї відстоює своє право на вільне волевиявлення і несфальсифіковані вибори.
Зусиллями провладного кандидата Януковича В.Ф. суспільству нав’язується неправдива, хибна і небезпечна думка про те, що дії опозиції порушують Конституцію України, а відтак є незаконними і такими, що підлягають негайному припиненню, в першу чергу, із застосуванням силових методів озброєними загонами спецназу, що введення надзвичайного стану є необхідним і неминучим. Черговий раз представники влади голосно репетують: «Тримай злодія!», застосовуючи цинічний прийом, за яким опоненту приписуються власні дії.
Отже, спробуємо проаналізувати перебіг президентської виборчої кампанії, кваліфікуючи юридичні факти.
Зазначимо, що перебіг виборів Президента України характеризується:
широкомасштабним використанням владою та її підставними креатурами брудних технологій у період проведення передвиборчої агітації (провокаційні листівки і відеороліки про поділ України на три сорти, про американське коріння політики та фашистську ідеологію одного з кандидатів та ін.);
використанням можливостей переважної більшості засобів масової інформації, особливо тих, що належать відомим олігархам, для маніпулювання громадською думкою, спотворення уявлення населення про події, які в дійсності відбуваються в державі (факти розправ над журналістами, примушення висвітлювати події за «темниками» та ін.);
намаганням фізично усунути кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. (остаточні медичні висновки Віденської лікарні щодо отруєння В.Ющенка та скасування постанови Генпрокуратури України про закриття кримінальної справи за фактом отруєння В.Ющенка, затримання вантажівки з вибухівкою біля виборчого штабу «Нашої України»);
ветуванням Президентом України Закону про внесення змін і доповнень до Закону України «Про вибори Президента України» (щодо голосування за відкріпними посвідченнями);
численними порушеннями основних принципів та засад виборчого процесу, масовими порушеннями виборчих прав громадян, наданих і визначених Конституцією України, Законом України «Про вибори Президента України», при проведенні повторного голосування 21 листопада 2004 року, що призвели до неможливості достовірно встановити результати дійсного волевиявлення виборців у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі (Рішення Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року у справі за скаргою довіреної особи кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі по виборах Президента України Катеринчука Миколи Дмитровича на бездіяльність Центральної виборчої комісії, дії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України 24 листопада 2004 року та на рішення про оголошення Президентом України Віктора Федоровича Януковича);
неправомірними діями Центральної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України та складанню протоколу про результати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопада 2004 р. (Рішення Верховного Суду України від 3 грудня 2004 р.);
посяганнями на територіальну цілісність і недоторканність України, відсутністю негайної та адекватної реакції на ці дії Президента України Л.Кучми і Генпрокурора Г.Васильєва (події у Северодонецьку, Луганську, Харкові та ін. містах південно-східної частини України, заклики деяких голів облдержадміністрацій до відокремлення певних регіонів, автономізації, федералізації та порушення кримінальних справ за цими фактами новим Генпрокурором С.Піскуном відповідно до Постанови Верховної Ради України від 1 грудня 2004 р. N 2215-IV «Про стабілізацію політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і територіальній цілісності України»);
порушенням Л.Кучмою та В.Януковичем вимог Конституції України щодо відставки уряду протягом трьох днів в зв’язку з винесенням Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України постановою Верховної Ради України від 1 грудня 2004 р. N 2215-IV та вимоги парламенту якнайшвидше сформувати персональний склад Кабінету Міністрів України - Уряду народної довіри;
зволіканням з відставкою Центральної виборчої комісії, призначенням її нового складу та прийняттям Закону України «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року»;
зміною конституційного ладу України шляхом ухвалення в пакеті з вищезазначеним законом Закону України «Про внесення змін до Конституції України», який набирає чинності під відкладальною умовою з 1 вересня 2005 року, а деякі його положення з 1 січня 2006 року;
порушенням з боку Л.Кучми порядку призначення Генерального прокурора України;
бездіяльністю і, навіть, потуранням з боку правоохоронних органів порушенням виборчого законодавства, а також злочинним діям криміналітету, які знайшли прояв у підпалах та погромах виборчих штабів В.Ющенка, виборчих дільниць, залякуванням і побиттям членів виборчих комісій, спостерігачів, опозиційних народних депутатів України, прихильників В.Ющенка у південно-східних регіонах України;
діяннями, вчиненими на шкоду економічній безпеці України.
Ось далеко не повний перелік юридичних фактів, які ще будуть детально досліджені і яким буде дана відповідна оцінка.
Ще раз необхідно підкреслити, що вищенаведене здійснювалося представниками фінансово-олігархічних кланів, органами державної влади та їх посадовими особами із залученням адміністративного ресурсу по усій вертикалі влади, а також значної кількості громадян України, які в переважній більшості випадків діяли під примусом.
В цьому контексті варто наголосити, що юридичними наслідками відомого рішення Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року є констатація численних порушень законодавства, які передбачають вжиття заходів реагування відповідно до законів України (Окрема ухвала ВС України). Іншими словами, Верховний Суд визнав наявність суспільно небезпечних діянь, які Кримінальним кодексом України кваліфікуються як тяжкі і особливо тяжкі злочини.
В цілому, ці різні за своїм складом злочини характеризуються як сукупністю одиничних злочинів, так і множинністю злочинів у формах повторності та сукупності злочинів, що пов’язані єдиною спільною метою та величезною кількістю співучасників (організаторів, підмовників, пособників, виконавців) та причетних до злочину і, в кінцевому результаті, призвели до скоєння певними особами – конкретними представниками влади за попередньою змовою одиничного продовжуваного і триваючого тяжкого злочину, об’єктом якого є захоплення державної влади (шляхом незаконного її утримання), насильницька зміна чи повалення конституційного ладу (ст. 109 Кримінального кодексу України).
Ця кваліфікація потребує детального аналізу та обгрунтування з боку кримінального закону та доктрини кримінального права. З цією метою наведемо зміст статті 109 Кримінального кодексу України, а також окремі положення третього видання (Київ: Атіка, 2003) Науково-практичного коментаря Кримінального кодексу України за редакцією М.І.Мельника та М.І.Хавронюка:
«Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади
1.Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
2.Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк.
3.Дії, передбачені частиною дугою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації,
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Нагадаємо, що кримінальна відповідальність наступає лише за наявності в діяннях особи складу злочину, передбаченого нормою кримінального закону, кваліфікуючими ознаками якого є: 1) об’єкт злочину, 2) об’єктивна сторона складу злочину, 3) суб’єкт злочину, 4) суб’єктивна сторона складу злочину.
1. Основним безпосереднім об’єктом злочину за ст. 109 ККУ є встановлений Конституцією і законами України порядок створення і діяльності вищих органів державної влади, порушення якого створює загрозу національній безпеці у політичній сфері.
Під державною владою розуміється система сформованих у порядку, передбаченому Конституцією та законами України, органів, які уособлюють собою владу глави держави, законодавчу, виконавчу і судову владу – Президент України, парламент, вищі, центральні та місцеві органи виконавчої влади, вищі та місцеві органи судової влади, а також органи місцевого самоврядування та деякі інші органи.
При цьому, існуюча державна влада є частиною конституційного ладу в Україні.
Серед складових конституційного ладу є: 1) суверенітет держави; 2) форма правління (спосіб організації державної влади, за яким єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, главою держави – Президент України, вищим органом виконавчої влади – Кабінет Міністрів України і т.ін.); 3) державний устрій (унітарний з відповідним поділом владних повноважень між вищими і центральними та місцевими органами державної влади) та цілісність території; 4) державний режим (демократичний, що зокрема передбачає можливість здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, гарантії місцевого самоврядування, захист державою прав і свобод людини і громадянина, грунтування суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної різноманітності).
2. З об’єктивної сторони злочин може виявитися у таких формах: 1) дії вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади; 2) змова про вчинення таких дій; 3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади; 4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.
Але, в статті 109 не вказується навіть приблизний перелік відповідних дій, які структуруються за вказаними вище формами. Отже, виходячи із мети їх вчинення, до них можна віднести лише такі дії, вчинення яких фактично може бути засобом її досягнення.
За конструкцією диспозиції ч. 1 ст. 109 спосіб вчинення дій, спрямованих на зміну чи повалення конституційного ладу, завжди є насильницьким (насильницьким слід вважати такий спосіб дій, для якого характерним є застосування сили, у т.ч. озброєної, інших засобів незаконного примусу), а для дій, вчинених з метою захоплення державної влади, такий спосіб не є обов’язковим.
3. Суб’єкт злочину і загальний (тут під таким визначенням розуміється фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 16-річного віку), і спеціальний, якщо злочин вчинюється представником влади.
4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Крім того, для цього злочину у перших двох його формах характерною є спеціальна мета: 1) насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або 2) захоплення державної влади.
Таким чином, порівнюючи об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину, передбачені статтею 109 Кримінального кодексу України, з ознаками злочину, які містяться в діяннях окремих представників влади можна дійти висновку, що вони є тотожними.
Йдеться про тотальну фальсифікацію виборів Президента України (порядок створення і діяльності вищих органів державної влади, порушення якого створює загрозу національній безпеці у політичній сфері), що призвело не до юридичного закріплення, але фактичного захоплення (утримання) фінансово-олігархічними кланами державної влади, де спосіб вчинення злочинних дій не обов’язково повинний бути насильницьким.
Йдеться також і про зміну конституційного ладу України у такий спосіб дій, коли були застосовані засоби незаконного примусу. Так, не зважаючи на Окрему ухвалу Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року, спрямовану до Президента України та парламенту з метою реагування, а саме усунення порушень виборчого законодавства під час проведення наступного повторного голосування, Л.Кучма та провладні депутати, в тому числі з фракції комуністів, поставили можливість відставки скомпрометованої Центральної виборчої комісії та ухвалення ними закону, що унеможливлює фальсифікації під час голосування і підрахунку голосів виборців, в залежність від негайного здійснення конституційної реформи, тобто одночасного прийняття закону про внесення змін до Конституції України, за яким владні повноваження Президента в більшій частині передавалися парламенту і який був раніше, за нормальних обставин, відхилений Верховною Радою України.
Отже, під час пакетного голосування двох законів голоси не провладних і опозиційних депутатів, що забезпечили конституційну більшість, були здобуті засобами політичного шантажу, під значним тиском, у стані крайньої необхідності для відвернення масових заворушень і силового розв’язання політичного конфлікту, які б вплинули на державний режим, державний устрій та суверенітет України, заподіяли шкоду державній та європейській безпеці.
Саме за таких обставин і, до того ж, шляхом неконституційного ухвалення Закону України від 8 грудня 2004 р. № 2222-ІV «Про внесення змін до Конституції України», яке характеризувалося порушенням встановленою Конституцією України процедури його розгляду та голосування був змінений конституційний лад України.
Безумовно, неупереджене розслідування компетентними органами всіх фактів, пов’язаних з захопленням державної влади групою осіб за попередньою змовою, а також справедливе судове рішення дадуть належну і обгрунтовану кваліфікацію злочинним діям, остаточно розставлять всі крапки над «і».
Саме тому, повертаючись до «антиконституційного заколоту», «ползучего переворота», «оранжевого шабаша» за висловлюваннями В.Януковича, відповімо останньому, що під державною владою стаття 109 розуміє лише легітимну владу. Тому дії спрямовані на захоплення раніше узурпованої іншими особами, нелегітимної державної влади, не містять складу злочину, що розглядається, і, якщо фактично вчинене діяння не місить складу іншого злочину, мають розглядатися лише у політичній, а не правовій площині.
До того ж, відповідно до Конституції і Кримінального кодексу України особа має право на захист своїх прав за обставин, що виключають злочинність діяння, тобто на необхідну оборону (ст. 36 ККУ), згідно з якою необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту прав та інтересів особи, що охороняються законом, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони |
мдя.... докатился 
) Я про то что он сделал с страной. и продолжает делать... 
