uncleua
Запрет на пост | Редактировать | Профиль | Сообщение | ICQ | Цитировать | Сообщить модератору
los2
Я когда смотрю СТБ иногда очумеваю просто - у них там или все ведущие новостей больны на всю голову или токо редактор... Токо сегодня из свеженького, т.с... Озийськэ морэ, Мариюполь...
Цитата: У оранжевых мифотворцев уже "крышу" срывает
Написано: Sarmat (IP записан) • Сообщений: 3466
Дата: 03.03.08 11:29:32
Каждый день украинские мифотворцы и манипуляторы "находят" в архивах и исторических хрониках все новые и новые "факты", свидетельствующие, по их мнению о вековечном стремлении украинцев попасть в колониальную зависимость от любого захватчика, лишь бы враждовать с Россией.
Так в программе ТСН за 2 марта прошел репортаж о том, что история равноправных "українсько-шведських стосунків" имеет не 300-летнюю историю, а гораздо более древнюю. От самого Богдана Хмельницкого, который, оказывается, всего через несколько месяцев после Переяславской рады мечтал убраться подальше от Москвы под "светлейшую шведскую корону". Об этом якобы свидетельствует его письмо шведской королеве, написанное шведской королеве в честь ее дня рождения. О его "политическом векторе", по мнению мифотворцев, свидетельствует подпись под письмом: "Вашої Світлості найбільший друг і прихильник, бажаємо долгих лет царствования Вашій Світлості, Богдан Хмельницький", а также куртуазная "Найсвітліша Королево, яка нами дуже шанована".
В сюжете ТСН сказано: "У підручниках СРСР "про Богданові кроки до Швеції" не йшлося. А Мазепу через це церква прокляла". Правда, за день до того тележурналисты озвучивали версию, вычитанную в одном из "новоисторических опусов" Константином Затулиным, что Мазепа был своего рода "Штирлицем Петра Первого", засланным к Карлу 12 с целью увлечь его на Украину, чтобы разгромить.
Согласно ТСН мечтал о "союзе" с Швецией даже Гоголь.
Оставляю без комментариев слова этих историков: "Україна опинилася між імперіями російською, шведською, Річчю Посполитою, яка доживала свій вік, і османською. І от серед цих імперій, треба було лавірувати, хитрувати, щоб зберегти українську державу, от й Іван Мазепа хотів створити державу, та не хотів, вже була держава, васально-залежна від Московського царства. Вона мала свій суд, адміністрацію, кордони, податки збиралися до скарбу Війська Запорізького."
На питання: "А якби сталося навпаки, і під Полтавою Карл з Мазепою перемогли Петра? " - науковці, вдаючись до принципів контрафактної історії, припускають " побули б собі шведи в Україні та й пішли б назад в своє королівство". Історія, кажуть, знала аналогічний приклад, внаслідок чого на карті Європи з'явилося незалежне пруське королівство".
Еще одно "открытие" совершила ксенофобская мауповская газета "Українська газета", очень популярная среди украинских неонацистов. Оказывается, Ватутина убили не бандеровцы, а... Сталин. И за то, что Ватутин был на самом деле не руссим Ватутиным, а украинцем Ватутей, скрывшим свое украинское происхождение, чтобы его не уничтожили за украинскость, а также, чтобы иметь возможности карьерного роста.
А Сталин его убил, оказывается, за то, что Ватутин мечтал объединить свои усилия с... Шухевичем, котрого считал "военным генералом уровня Маннергейма:
Ссылаясь на воспоминания Хрущева, журналист "Української газети" пишет: "Наприклад, офіцер з особливих доручень Юрій Коваленко переказував мені деякі його нічні сповіді: «Коли штаб Першого Українського фронту розташувався у селі Требухові у жовтні 1943 року, він наказав мені ночувати разом з ним в одній кімнаті. І я тоді від нього дізнався, що він ніякий не росіянин Ватутін, а українець Ватутя з Курщини, що його батька розкуркулили. Коли він вступив до Полтавської піхотної школи, то один з викладачів йому відверто порекомендував: якщо хочеш мати велике військове майбутнє, то слід стати росіянином Ватутіним, і відмовитись від українця Ватуті. І він це зробив. Це йому допомагало просуватися по військовій драбині. Це стало головною умовою при призначенні командувачем Першого Українського фронту, адже маршал Жуков був проти того, щоб його очолював українець.
Ще однією відвертістю Ватутін ошелешив мене у Київському госпіталі на вулиці Артема. Це було 6 листопада 1943 року. На Софійській площі тривав мітинг з приводу визволення столиці від фашистів. А я лежав у палаті з пораненою ногою. Під час наступу випадкова куля мені перебила кістки гомілки. Раптом до мене в палату заходить лікар-дівчина, капітан медичної служби і каже, що приїхав комфронту і хоче зі мною порозмовляти. Ватутін привіз мені офіцерський орден Богдана Хмельницького другого ступеня, прикріпив до піжами, побажав швидше одужувати, бо, мовляв, є важливе секретне завдання. Такого я ще не виконував.
Я весь напружився: що ж це мені належить зробити? Ватутін каже:
– Надо перейти линию фронта на Житомирщине и на Ровенщине попасть в штаб Шухевича.
– А хто такий Шухевич? – птаю його
– Это командир Украинской Повстанческой Армии
– Але ж я чув, що повстанцями на західній Україні командує Бандера.
– Какой там Бандера, – відрізав Ватутін, – Бандера гражданский человек. Он где-то в Европе прячется. А Шухевич – военный генерал уровня Манштейна. У него не сброд бандитов, как нам говорят, а высокоорганизованная дисциплинированная армия.
Я стою з палкою коло ліжка, начальник госпіталя ходить коридором, а Ватутін – по кімнаті і розповідає:
– Если до сих пор я играл партию с Манштейном, то теперь придется играть еще и вторую партию с Шухевичем. Я как украинец с украинцем, как генерал с генералом хочу с ним встретиться и поговорить.
– Миколо Федоровичу, а про що ви будете з ним розмовляти, – перепитую я.
– Зачем нам воевать друг против друга, проливать кровь. У меня три миллиона солдат и офицеров, у него в десять раз меньше, наверное столько, сколько мы в Днепре потопили. Но из трех миллионов у меня половина украинцев. Пусть он мои войска пропустит в Польшу. Тогда начнется новая страница украинской военной истории.
Но ты же понимаешь секретность этой миссии. Если об этом узнает первый или второй, то и с Хруща и с меня генеральские погоны снимут вместе с головой.
Коли ми стали прощатися, до палати зайшов начальник фронтового госпіталю, полковник медичної служби. Ватутін до нього:
– Береги его. Головой отвечаешь. У меня есть важное задание.
Начальник госпіталя став казати, щоб командувач на мене особливо не розраховував, бо у мене дві кістки перебиті, можливо, доведеться ампутувати ногу.
– Что?!– вигукнув Ватутін. – Я тебе голову ампутирую!
Потім мені дівчина, капітан медичної служби передала слова начальника госпіталю: «Этого засранца надо первым эшалоном отправить в глубокий тыл. Не знаю, как его нога, но головой жертвовать я не собираюсь».
Після цього мене відвезли на вокзал, занесли на носилках у санітарний поїзд і відправили аж у Свердловськ". |
http://forum.for-ua.com/read.php?1,2657127
----------
"Немногие умы способны подняться над умствованием, а умы, зашедшие за безумство - и вовсе редкость..." © Партенид. Соблазны, книга 4. |
|
